---

Любити Україну і робити внесок у її розвиток

Таке життєве кредо у старшого майстра лісу Хотинського лісництва ДП «Хотинський лісгосп» Івана Вікторовича Костенюка. І це звучить аж ніяк не пафосно, зважаючи на трудовий шлях молодого чоловіка та його участь в АТО. Він буквально дивився смерті в очі, перебуваючи на передній лінії боротьби з російсько-сепаратистськими силами на сході України.

 

І. В. Костенюк належить до молодої генерації спеціалістів лісової галузі, адже навчався і почав працювати вже після здобуття нашою державою незалежності. Він народився 12 вересня 1989 року у Каплівці. Після закінчення місцевої школи спеціальну освіту отримав у Сторожинецькому лісовому коледжі. Проходив строкову службу в армії. Вищу освіту здобув за спеціальністю «Екологія навколишнього середовища» у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича.

Трудову діяльність у держлісгоспі розпочав у 2007 році лісником Хотинського лісництва, працював провідним інженером лісового господарства підприємства, а з березня цьогоріч повернувся до зазначеного лісництва, але вже старшим майстром лісу.  – Чим припала до душі спеціальність? – цікавимося у Івана Вікторовича. – Приваблює природа, свіже повітря, а, головне, що маєш змогу дбати про збереження лісу, його флори і фауни – цього справді всенародного природного багатства. – Які особливості праці? – Займаюся організацією охорони лісу, його відтворенням, налагоджую проведення заходів з догляду за ним, а також заготівлю деревини. При здійсненні робіт у лісових масивах необхідно забезпечити дотримання робітниками правил техніки безпеки та особистого захисту, бо люди працюють в умовах підвищеної небезпеки. Тому всі мають і використовують захисні каски, сигнальні жилети, спецодяг. Лісівники використовують засоби малої механізації. До моїх функціональних обов‘язків належить організація роботи працівників лісництва та контроль за виробничою діяльністю. – Чи задоволені своєю професією? – Як може бути інакше? Адже сам її обрав і здобув. І нині продовжую поповнювати свої знання; заочно навчаюся за спеціальністю «Лісове господарство» в університеті у Чернівцях. Отож матиму дві вищі освіти. – Безперечно, знань багато не буває. А як ставляться до вашої праці у сім‘ї? – Дружина Олена, медсестра за фахом, в усіх справах підтримує мене. Разом ростимо двох хлопчиків. Старшому сину три роки, а меншому – лише один. Отож є для кого жити, адже дітей потрібно ставити на ноги. – Чим стала для вас служба в АТО? – Нас у держлісгоспі п‘ятеро чоловіків, які пройшли горнило війни на сході України. Мене призвали за третьою хвилею мобілізації у частину прикордонників, де загалом служив один рік – із серпня 2014-го по серпень 2015-го. Із них пів року перебував у Луганському прикордонному загоні, у військово-прикордонному відділі «Трьохізбенка». Бойові завдання виконували у цьому населеному пункті та на блокпості у селі Райгородка. Тоді це були одні з найгарячіших точок, де велися активні бойові дії. Довелося чимало пережити і відчути реальний подих війни та її нелюдське обличчя. Бійці чатували з тепловізорами, аби нас не застали зненацька ворожі диверсійно-розвідувальні групи. Час від часу супротивник обстрілював українських воїнів і «градами», і артилерією, і гранатами, і зі стрілецької зброї. Мені нерідко співчувають, кажуть, що багато зазнав лиха у зоні АТО. Я ж відповідаю: «Нічого, іншим доводилося ще гірше». Коли демобілізували, то повернувся до мирної праці. Як і більшості побратимів, складно було адаптуватися вдома. Траплялося, що «воював» у тривожному сні. Приємно, що у держлісгоспі з повагою ставляться до учасників АТО. І донині члени колективу підтримують воїнів на сході, які відстоюють суверенітет України – надсилають їм продукти і все необхідне. – На підприємстві вас знають не лише як кваліфікованого перспективного фахівця лісової галузі, а й людину, що має низку захоплень. Розкажіть про них. – Полюбляю ремонтувати бензопили, мотокоси і на роботі, і односельцям, які звертаються. Люблю працювати на землі. На паях батьків посадили сад, доглядаю яблуні, груші, сливи. А ще у нас є виноград. Подобається поратися у сільському господарстві, яке, окрім морального задоволення, дає додаткові надходження до сімейного бюджету. ...І. В. Костенюку свого часу довелося працювати і у Польщі, і в Німеччині. Та переконався, що ніде так не добре, як вдома. – Важливо, – каже Іван Вікторович, – за будь-яких складних життєвих ситуацій поводитися спокійно й урівноважено. Сподіватися на кращі часи, що вони з Божою поміччю настануть. І неодмінно потрібно бути справжніми патріотами, любити Україну і робити свій внесок у її розвиток.  

---

Категорія: ЗМІ про нас
Автор:  Сергій ДОМАНЧУК

---